Цукровий буряк є основною сировинною базою вітчизняних цукрових заводів України. Таким чином, конкурентоспроможність та ефективність виробництва цукрових буряків в Україні є одним з найбільш важливих елементів у проблемі підтримки та збереження всього цукрового маркетингового ланцюжка.
      Незважаючи на високі показники виробництва сектора в радянські часи (Україна була найбільшим виробником цукру та, як наслідок, цукрового буряку у колишньому СРСР), перехід до ринкової економіки став справжнім викликом для виробництва бурякового цукру. Із втратою ринків на теренах колишнього СРСР та обмеженої міжнародної конкурентоспроможності з початку перехідного періоду виробництво цукрового буряку знизилося більш ніж на дві третини, з 44,3 млн. т. в 1990 році до 15,6 млн. т. у 2005 році (див. табл. 1).

      Однак цей спад не був постійний. Після найнижчого врожаю 2000-го року сектор дещо покращив свої показники, однак досі немає чітких позитивних тенденцій. Тим не менш, повільне скорочення посівних площ і збільшення врожайності свідчить про деякі позитивні структурні зрушення в секторі.
      Необхідно відзначити, що врожайність, показана у таблиці 1, є простою середньою оцінкою та не відображає всю змінність показників врожайності між виробниками в секторі. Середньозважена врожайність (зважена на частку виробництва) надає більш точну оцінку, що, за нашими розрахунками, суттєво перевищувала просту середню врожайність у 2004 році, а саме 30,91 т/га порівняно з 24,97 т/га.
      Оцінений розподіл врожайності у 2004 році (рис.1) вказує на величезну дисперсію. Більшість виробників мають врожайність в межах від дуже низької врожайності до рівня 30-40 т/га, і тільки незначна кількість має врожайність 40 т/га та більше. Мода розподілу знаходиться на рівні 16,95 т/га, вказуючи на те, що в 2004 році більшість виробників мали врожайність близбко цього значення. Якщо згрупувати площі вирощування цукрових буряків відповідно до інтервалів врожайності (як у табл. 2), то можна помітити позитивну кореляцію між величиною оброблюваних площ та врожайністю. Іншими словами, виробники, які оброблюють більшу площу цукрових буряків можуть досягати більшої врожайності. Однак, отримані результати не потрібно помилково тлумачити та припускати, що великомасштабне виробництво цукрових буряків є загалом більш продуктивним. Як свідчить таблиця 2, виробники з однаковими площами цукрових буряків мають різні результати, із врожайностями, що належать як до “найгірших”, так і до “найкращих” виробників.

      Рис. 2 показує оцінений розподіл показників технічної ефективності виробництва сільськогосподарських підприємств сектора. Показники ефективності виробництва демонструють, наскільки далеко виробники розташовані від найкращих виробників за однакових виробничих витрат. Іншими словами, найкращі виробники мають 100% ефективність виробництва (показник ефективності ‘1’ на рис. 2), а гірші виробники розташовані ліворуч від 1. Таким чином, якщо показник ефективності виробника дорівнює 0,8 (або 80% ефективності), це свідчить про те, що він може збільшити випуск на 20% при незмінних витратах та покращанні господарювання, співвідношення капіталу до використаної праці та підвищення якості управління сільськогосподарськими підприємствами. Рис. 2 показує, що більшість виробників цукрових буряків мають показник ефективності виробництва тільки на рівні 43%. Незважаючи на трохи вищий середньозважений показник ефективності (59%), очевидно, що вітчизняні виробники неповністю використовують свій потенціал чи неефективно використовують наявні ресурси. Це зумовлено різними причинами, наприклад, низьким рівнем якості управління сільськогосподарськими підприємствами, неоптимальною практикою господарювання (низька якість насіння, висока щільність посівів, низьке використання факторів виробництва), неадекватне технічне оснащення тощо., дослідження чого є поза рамками даної роботи. Таким чином, потенційно при забезпеченні підвищення ефективності виробництва та незмінних витратах у 2004 році Україна змогла б виробити близько 26,94 млн. тонн цукрових буряків, тобто приблизно на 10 млн. тонн більше, ніж фактично було вироблено.
      На рис. 3 та 4 представлена інформація щодо витрат на виробництво цукрових буряків. Можна відмітити, що більшість сільськогосподарських підприємств інвестувала близько 123 грн. на тонну або 2392 грн. на гектар цукрових буряків в 2004 році. Середній показник дорівнював приблизно 176 грн./т або 2782 грн./га. Розподіл витрат є досить широким та коливається від близько 1000 грн/га до більш ніж 5000 грн/т. Не дивним є те, що виробники, які вкладали більше грошей у виробництво, отримали більш високі показники врожайності. Таблиця 3 демонструє позитивну кореляцію між виробничими витратами та врожайністю (тобто мода та медіана розподілу виробничих витрат кожного інтервалу врожайності вказує на позитивну тенденцію). Таким чином виробники, які отримали більш, ніж 50 т/га витрачали в середньому 5532 грн./га, а більшість у цій групі врожайності витратила близько 5177 грн/га.
      Наступним кроком було те, що ми порівняли вище наведені виробничі витрати із світовими цінами із метою дізнатися, яка частина сільгосппідприємств, що вирощують цукровий буряк, були б конкурентноздатними на світових ринках, припускаючи ефективно працюючий переробний сектор. Рис. 3 свідчить про те, що теоретична світова ціна на цукровий буряк (165 грн./т), вирахувана із світової ціни на білий цукор (192 євро/т в 2004-му році) за умови середнього коефіцієнта екстракції цукру в ЄС (13%). Отже, можна зробити висновок, що більше половини українських виробників цукрових буряків були б конкурентноздатними.
      На основі проведеного вище аналізу можна зробити висновок, що величезний потенціал ефективності підприємств досягається не тільки за рахунок інвестицій, а й за рахунок покращання практики господарювання та управління сільськогосподарськими підприємствами. Також можна підсумувати, що дискусії навколо середніх виробничих витрат є достатньо обмеженими у використанні через широку варіацію виробничих витрат.

      Аналізуючи регіональну особливість та ефективність виробництва цукрових буряків на карті 1 можна побачити, що виробництво в основному сконцентровано у Центральній частині України. Вінницька, Полтавська, Черкаська та Київська області є лідерами за обсягами виробництва та площами цукрових буряків. Те саме стосується й врожайності, за винятком Херсонської області, яка дає найвищу середньозважену врожайність. Тим не менше, ефективність показників виробництва не співпадає з іншими показниками серед областей на карті. Наприклад, Дніпропетровська область мала приблизно такий самий показник ефективності, як і Вінницька та Полтавська області у 2004 році, хоча природні умови у Дніпропетровській області є менш сприятливими для вирощування цукрових буряків. Незважаючи на те, що детальний аналіз цього феномену вимагає додаткових досліджень, все ж таки можна зробити певний висновок: доступність природного потенціалу необов’язково гарантує його ефективне використання.

      Конкурентоспроможність виробництва цукрових буряків порівняно з іншими культурами відіграє вирішальну роль в маркетинговому ланцюжку виробництва цукру. Тенденція, показана у табл.я 1, пояснюється в основному тим фактом, що українські фермери скорочували площі посівів цукрових буряків на користь більш рентабельних та менш капіталомістких культур, таких як зернові чи олійні культури. Таким чином, важливим є знання умов (ціни, врожайність тощо) за яких виробництво цукрових буряків є конкурентоспроможним серед сільгоспвиробників з точки зору цих сільгоспвиробників.
      З метою аналізу конкурентоспроможності виробництва цукрових буряків ми застосовуємо розрахунок валового прибутку. Валовий прибуток на гектар визначається як дохід на гектар плюс будь-які доходи від продажу побічних продуктів та будь-які відповідні субсидії на гектар за вирахуванням суми усіх змінних витрат. Тим не менше, у довгостроковій перспективі валовий прибуток має бути скоригований на суму постійних витрат, як то витрати на устаткування чи оплату праці. У зв’язку з наявністю обмежених даних ми не можемо розрахувати величину „чистого” валового прибутку. Наприклад, не вистачає даних щодо прибутків від продажу побічних продуктів та потенційного впливу на інші культури. Тим не менше, можна приблизно виявити валові прибутки з достатнім рівнем точності, необхідної для порівняння рентабельності різних культур (див. Додаток С за описом використаних даних). Ми здійснили такий розрахунок для шести культур: цукрових буряків, насіння соняшнику, ріпаку, пшениці, ячменю та кукурудзи.
      На основі результатів, представлених на рисунках 5-8, можна зробити такі висновки. Рис. 5 показує, що у 2004 році інші культури випередили цукрові буряки за величиною валового прибутку на гектар площі. Більша маса ймовірності розташована у негативному сегменті шкали рентабельності, вказуючи на те, що виробники цукрових буряків мають більші ризики збитків порівняно з виробниками інших культур. „Чемпіонами” за величиною валового прибутку, як і очікувалось, були насіння соняшнику та ріпаку. Як показано на рис. 5, звичайно, є певна кількість виробників, які мають однаковий з іншими культурами валовий прибуток з цукрових буряків, але це досягається за умов, які вказані нижче.
      Природно очікувати, що географічно-кліматичні умови (грунт, розподіл опадів) є важливими для отримання прибутку, тобто виробництво цукрових буряків може бути більш конкурентоспроможними порівняно з іншими культурами у найбільш сприятливих для вирощування цукрових буряків зонах. На жаль, ми не знайшли підтвердження цьому аргументу. Ми виконали аналіз даних для Вінницької області – лідера з виробництва цукрових буряків та за природними умовами для вирощування даної культури (рис. 6) – та порівняли показники валового прибутку для інших культур у цій області. Як результат, ми отримали схожу для всієї України картину. Розподіл валового прибутку для цукрових буряків у Вінницькій області виявився на зразок розподілу для всієї України. Єдиним винятком є насіння ріпаку, яке підвищило свою конкурентоспроможність в цій області. З даних результатів випливають два важливих висновки:
      По-перше, сприятливі природні умови для вирощування цукрових буряків не обов’язково призводять до більшої конкурентоспроможності.
      По-друге, у випадку, якщо індикатори виробництва цукрових буряків не покращаться, то інші культури (особливо насіння ріпаку) поступово витіснеть виробництво цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствах.
      Якщо згрупувати валовий прибуток із цукрових буряків за інтервалами врожайності (рис. 7), то стає очевидним, що виробники з високою врожайністю мають вищі показники рентабельності. Рис. 7 показує, що якщо рухатись від найнижчих до найвищих інтервалів врожайності, то ми отримаємо більшу масу ймовірності у позитивному секторі шкали рентабельності. Більше того, як свідчить рис. 8, виробництво цукрових буряків, яке досягає врожайності більше 50 т/га, може бути навіть більш конкурентоспроможним, ніж, скажімо, насіння ріпаку чи соняшнику. Отримані результати в основному співпадають з висновками попередніх досліджень, наприклад, Benecke та von Cramon-Taubadel (2001). Звідси ми приходимо до висновку, що підвищення врожайності цукрових буряків є необхідною передумовою збереження виробництва цукрових буряків та цукру в Україні. Підвищення ефективності виробництва цукрового буряку є ключовим елементом задля перетворення всього цукрового маркетингового ланцюжка в більш ефективний. Але тлумачення валового прибутку як індикатора конкурентноспроможності сільгосппідприємств не потрібно плутати із міжнародною конкурентноспроможністю. Навіть маючи ефективне виробництво цукрових буряків, виробництво бурякового цукру є неконкурентноспроможним з національної точки зору, тому що в цьому випадку витрати національного виробництва цукру, в тому числі і цукрового буряку, потрібно порівнювати із альтернативними витратами на світовому ринку (дивись частину 3 для більш детальної інформації).

       В Україні існує понад 3000 підприємств, які виробляють цукрові буряки. Тим не менше, як показує таблиця 4, їх частка у загальному обсязі виробництва цукрових буряків поступово зменшилася під час перехідного періоду до приблизно 77%, а решту виробили домогосподарства 23% у 2004 році. На сьогоднішній день основна частина господарств, що виробляють цукрові буряки, знаходиться у приватній власності (75% загального обсягу у 2004 році), тоді як підприємства державної власності виробили приблизно 1,5% загального обсягу цукрових буряків. У табл. 4 надана також деяка інформація щодо часток кожного типу підприємств у загальному виробництві, і тут приватні компанії займають перші позиції, виробляючи приблизно 42%. Це акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, які все більше вертикально інтегровані до цукрових холдингів, які займаються виробництвом та збутом цукру.

       Від колишнього СРСР Україна успадкувала величезну цукрову промисловість із майже 200 цукровими заводами, які на початку перехідного періоду виробляли понад 5 млн. тонн бурякового цукру в рік. Тим не менше, протягом перехідного періоду випуск продукції сектора впав нижче 1,8 млн. тонн, дещо відновившись минулого року до позначки 1,91 млн. тонн. З цукрового балансу, представленого в таблиці 5, можна зробити висновок, що поточне внутрішнє виробництво бурякового цукру не здатне задовольнити внутрішній попит, що автоматично відносить Україну до чистих імпортерів цукру.

       Ефективність цукрового маркетингового ланцюжка залежить не тільки від виробництва цукрових буряків, але й від ефективності його переробки. Кількість та щільність цукрових заводів в Україні є дуже високою у порівнянні з іншими країнами Європи (Zorya and Nivyevskiy, 2005). У Вінницькій області, наприклад, налічується близько 35 (23 з яких працюють), тоді як у Німеччині (з обсягом виробництва вдвічі більшим, ніж в Україні) всього 26 цукрових заводів. Зі 190 заводів, 119 продовжують роботу, а 71 завод – припинив виробництво. 30 заводів ліквідовано, тобто загальна кількість цукрових заводів на сьогодні налічуються близько 160. Заводи, що залишились, загалом функціонують менше ніж 90 днів на рік/компанію, що веде до величезних постійних витрат виробництва та, як наслідок, нижчої конкурентоспроможності. Середній цукровий завод в Україні переробляє близько 2700 тонн цукрових буряків на добу, що приблизно втричі менше, ніж у Європі. Тільки 14 з 119 функціонуючих заводів, що залишилися в Україні, мають добову потужність понад 5000 тонн. Середня добова потужність реструктурованої цукрової промисловості Східної Німеччини складає близько 11000 тонн.
       Оскільки конкурентоспроможність виробництва цукру – окрім ефективного за витратами виробництва цукрових буряків – в основному визначається за рахунок реалізації економії від масштабів шляхом максимізації кількості днів компанії, добової потужності переробного заводу та ефективного використання енергії, стає очевидним, що цукрова промисловість сама по собі має суттєво підвищити ефективність.

       Поточна потужність цукрової галузі України оцінюється у 0,32 млн. тонн цукрових буряків на добу чи близько 37 тис. тонн цукру. Таким чином, для переробки врожаю 2004 року при повному використанні потужностей українським заводам потрібно було б 50 днів. Тим не менше, у зв’язку з практичними технічними проблемами, цукрова компанія продовжувалася близько 61 дня (табл. 6).
       При детальному вивченні змінності індикаторів цукрового виробництва можна отримати додаткове розуміння проблеми. Рис. 9 відображає оцінений розподіл обсягів виробництва цукру заводами. Більшість з них виробило приблизно по 12,4 тис. тонн під час кампанії 2004 року, хоча була група, що виробила приблизно по 40 тис. тонн та на одному рафінадному заводі було вироблено більше 60 тис. тонн.
       Далі нами був проведений аналіз роботи заводів, розташованих у тіньовій зоні шкали виробництва (у зв’язку з наявністю неповних даних). Разом обрані заводи виробили близько 70% усього обсягу цукру в 2004 році. Результати свідчать про те, що було декілька заводів, які перевикористовували свої потужності, а більшість заводів використовувало свої потужності приблизно на 91%, середній показник використання потужностей досяг 82,6% у кампанії 2004 року.
       Коефіцієнт екстракції цукру можна розглядати як ще один індикатор ефективності переробки цукрових буряків в Україні. Як показано на рис. 11, він характеризується високою змінністю та коливається від 7% до 13% в межах розглянутої групи в кампанії 2004 року. Більшість заводів мали коефіцієнт екстракції на рівні 11,65%, а середній досягав 11% у межах розглянутої групи заводів. Це є порівняно низьким показником порівняно до міжнародних стандартів. Низький вміст цукру у цукрових буряках є, можливо, однією з причин, а з іншого боку - висока змінність коефіцієнтів екстракції (з 7% до 14%) підтверджує високий потенціал для покращання ефективності переробки на цукрових заводах України.
       Розподіл тривалості кампанії заводів вказує на забезпеченість заводів цукровими буряками. Графік 12 показує високу змінність. Деякі заводи переробили цукрові буряки менше ніж за місяць, інші - спромоглися працювати понад 100 днів. Більшість заводів серед розглянутої групи працювали 71 день, а середня кампанія тривала 66 днів. Оскільки кількість днів кампанії є одним з вирішальних факторів рентабельності виробництва цукру, ці результати також показують великий потенціал для покращання постачання сировини.

       Цукрова галузь України повністю приватизована. Табл. 7 показує поточну структуру сектора. Існує два провідних холдинги, які виробляють близько 25% частки ринку, за якими слідують інші підприємства. Незважаючи на невелику кількість цукрових заводів у власності, компанія „УкрРос” виглядає більш технологічно розвинутою, ніж УПК, так як має близьку до показників частку ринку своїх конкурентів. Те саме можна сказати і про компанії, що швидко розвиваються, - „Астарта-Київ” та „УкрПромІнвест”. Жодна з цих компаній не має домінуючої частки ринку. Іноземні інвестори поки що тримаються зовні.
       Лідируючі цукрові холдинги можна охарактеризувати як фінансово сильні, зазвичай також залучені у інший бізнес та сектори. Збільшується вертикальна інтеграція з тенденцією до розширення операцій від виробництва цукру та маркетингу до виробництва цукрових буряків для гарантування постачання сировини, як вирішального фактора максимізації продуктивності маркетингового ланцюжка.

       Організація ринку цукру в Україні повторює режим ринку цукру ЄС, але без експортних субсидій. Квота на цукор була запропонована у 2000 році, розподіляючи щорічну загальну національну квоту по регіонах, а потім цукровим заводам та виробникам цукрових буряків в рамках кожного окремого регіону. Розподіл квот здійснюється не на конкурсній основі, а відповідно до постанови Міністерства аграрної політики України. Основним критерієм є законтрактована площа цукрових буряків в регіоні, що частково пояснює вищезгадану тенденцію до вертикальної інтеграції. Квота поки що не є товаром, що дає шанс неефективним заводам й надалі виробляти продукцію, хоча й у цьому немає сенсу ані з фінансової (для заводу), ані з економічної (для національної економіки) точки зору.
       Щороку Уряд встановлює мінімальні ціни на білий цукор та отримує ціну на цукрові буряки. Мінімальні ціни є обов’язковими. Та у разі, якщо будь-який агент відійде від мінімальних цін, йому буде винесено покарання у формі штрафу. Фактично, обсяг квоти та мінімальних цін залишився незмінним з 2002 року. Для захищення високих внутрішніх цін, імпортні тарифи встановлюються на надзвичайно високому рівні (300 євро/т). Основна різниця між ситуацією в ЄС та Україні полягає у тому, що у першого є нетто надлишок цукру, тоді як останній є чистим імпортером цукру. Оскільки внутрішнє виробництво цукру в Україні нижче від його внутрішнього споживання, з року в рік Уряд встановлював тимчасові імпортні тарифні квоти (ТК) з дуже низькими ставками ввізного мита. У 2003 році, наприклад, Верховна Рада України санкціонувала ТК розміром 560 тис. тон: 200 тис. тонн зі специфічним імпортним митом 60 євро/т та додаткові 360 тис. тонн при 6 євро/т. Ліцензії на ТК на цукор-сирець з тростини продавались з аукціону. Цей метод необхідно змінити у майбутньому, оскільки він не відповідає правилам СОТ.

       Також, цукор-сирець може потрапляти до України за давальницькими угодами з обов’язковим подальшим реекспортом рафінованого цукру з тростини. Наприклад, у 2003/04 маркетинговому році Україна імпортувала 646 тис. тонн нерафінованого цукру, використовуючи давальницькі схеми, але тільки 299 тис. тонн було реекспортовано, а 347 тис. тонн залишилось в країні. Це було досягнуто за рахунок реекспорту „порожніх” вагонів чи шляхом штучного заниження коефіцієнта екстракції з цукру-сирцю (який за нормальних умов складає 95%). Врешті-решт, високі внутрішні ціни в Україні та високі тарифи сприяють контрабанді цукру. Кількість нелегального імпорту оцінюється в межах 200-400 тис. тонн за цукор з тростини на рік.
       Як свідчить таблиця 9, Україна до 2005 р. мала імпортне мито на цукрові буряки на заборонному рівні, яке ефективно обмежувало торгівлю. Тим не менше, на початку 2005 року у ході підготовки до членства у СОТ, Україна знизила основні свої тарифи на продукцію сільського господарства, включаючи цукрові буряки. Таким чином, з початком кампанії 2005/2006 рр. до країни потрапив перший імпорт цукрових буряків на переробку. Згідно з офіційними статистичними даними близько 113 тис. тонн цукрових буряків було імпортовано починаючи з вересня 2005 до січня 2006 року. Імпорт надходив з Білорусі (71 тис. т), Польщі (21 тис. т.) та Литви (20 тис. т.) Оскільки Уряд України має намір збільшити мінімальні ціни до 195 грн/т (32 євро/т), а ЄС поступово скорочує свої ціни на цукровий буряк до 25 євро/т, дуже ймовірно, що імпорт цукрових буряків й надалі буде мати місце.
       Ситуація з імпортними тарифами на цукор є неоднозначною. Український Уряд досі не спромігся скоротити високі захисні імпортні тарифи (див. Таблицю 9). Як результат, легальний імпорт можливий в основному тоді, коли є тарифна квота чи коли світові ціни достатньо високі, наприклад, як це було минулого літа. Основними експортерами цукру до України (включаючи цукор-сирець) були Бразилія, Куба, Сполучені Штати Америки, Німеччина, Великобританія, Польща та Білорусь Невелика кількість експорту цукру з України обмежується країнами СНД.