Режим іноземного інвестування

Новий закон України «Про режим іноземного інвестування» (ЗІІ) був прийнятий парламентом України, підписаний президентом 19 березня 1996 року і офіційно оприлюднений 25 квітня 1996 року. ЗІІ заміняє Постанову № 55-93 Кабінету міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (Постанова), яка діяла з червня 1993 року.
Згідно з Постановою, підприємства з визначеним обсягом іноземних інвестицій на п’ять (5) років звільнялись від податку на прибуток. Закон «Про оподаткування прибутку підприємств», який був прийнятий 28 грудня 1994 року та набув чинності 1 січня 1995 року («Закон про податок на прибуток підприємств»), скасував п’ятирічне звільнення від податку, яким до того відповідно до Постанови користувалися українські підприємства з визначеним обсягом іноземних інвестицій. Проте, підприємства з відповідним обсягом іноземних інвестицій, що були зареєстровані до 1 січня 1995 року включно, можуть і далі користуватися пільгами, наданими Постановою. Крім того, ряд пільг ще й досі залишаються для підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих після 1 січня 1995 року.
ЗІІ не вносить значних змін в права та обов’язки, що були раніше поширені на іноземних інвесторів Постановою. ЗІІ також не поновлює звільнення від податків, яке надавала Постанова підприємствам з іноземними інвестиціями.
ЗІІ забезпечує цілий спектр механізмів впровадження іноземних інвестицій в Україні, в тому числі: створення нової компанії з українським партнером або купівля частки вже існуючої української компанії; створення дочірньої компанії, філії або іншого структурного підрозділу іноземної юридичної особи, які повністю знаходяться у володінні іноземної юридичної особи, або придбання існуючої української компанії; пряме придбання будь-якого нерухомого або іншого майна, яке безпосередньо не забороняється діючим українським законодавством, або придбання акцій, облігацій та/або інших цінних паперів; придбання прав на користування землею або концесій на видобуток природних ресурсів (самостійно або разом з українським партнером); придбання інших майнових прав; та будь-які інші механізми, які безпосередньо не заборонені діючим українським законодавством, в тому числі інвестиції в спільну угоду про співпрацю з українським партнером.
Інші ключові положення ЗІІ можна підсумувати таким чином:
Підприємство з іноземними інвестиціями (ПІІ) визначається як будь-яка організаційна форма, створена відповідно до українського законодавства, в який частка іноземних інвестицій в статутному фонді становить не менше 10%.
ЗІІ дозволяє нижчезазначені типи іноземних інвестицій:

- - - - - - -

іноземна валюта; реінвестована українська валюта; будь-яке рухоме та нерухоме майно, разом з будь-якими правами, пов’язаними з ним; акції, облігації, інші цінні папери або корпоративні права; грошові або контрактні дебіторські зобов’язання, гарантовані банком першого класу; права на інтелектуальну власність; права на здійснення господарської діяльності, в тому числі права на природні ресурси.

Обмінний курс для конвертації іноземних інвестицій в українську валюту дорівнює курсу, встановленому Національним Банком України. Постанова дозволяла учасникам ПІІ погоджувати обмінний курс за умови, що обмінний курс української валюти не перевищував курс, встановлений Національним Банком України.
ЗІІ гарантує іноземному інвестору захист протягом 10 років у випадку змін у українському законодавстві про іноземні інвестицій. Інвестиції іноземного інвестора не можуть бути націоналізовані. Іноземному інвестору гарантується право перераховувати свої надходження і право видалити інвестиції з України протягом шести місяців після закінчення інвестиційної діяльності.
Кабінетом міністрів України має бути визначена процедура реєстрації іноземних інвестицій.
Іноземний інвестор може ввезти в Україну майно, призначене для статутного фонду ПІІ, без сплати мита. (Хоча в першому проекті ЗІІ розглядалась пропозиція щодо звільнення від сплати ПДВ, у прийняту версію закону це положення не увійшло.)
При ввезенні майна для свого статутного фонду ПІІ видає вексель на суму, еквівалентну сумі мита, яке потрібно сплатити, з максимальним терміном дії 15 днів. Після передачі зазначеного майна на рахунок (баланс) ПІІ, вексель погашається, а місцева податкова інспекція за місцем знаходження ПІІ робить на векселі відмітку про таку передачу.
Кабінетом міністрів України визначаються процедури видачі, реєстрації та погашення векселів.
Від ПІІ вимагається сплата імпортного мита на задекларовану вартість іноземної інвестиції, якщо іноземна інвестиція відчужується протягом трьох років від дати ввезення.
ПІІ сплачує податки згідно з законодавством України.
Іноземним інвесторам можуть надаватися права на видобуток природних ресурсів та ведення господарської діяльності з об’єктами державної форми власності на основі концесійних угод. Концесійні угоди укладаються між іноземним інвестором та Кабінетом міністрів України або іншим державним органом, що має відповідні повноваження згідно з законодавством України. Термін концесійної угоди не може перевищувати 99 років. Будь-які концесійні угоди, що містять умови та положення, не передбачені українським законодавством, повинні бути ухвалені Верховною Радою.
Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиційну діяльність на основі контрактів/угод (Угоди про спільну діяльність), а не обов’язково через юридичні особи. Проте, зазначена спільна діяльність повинна обліковуватися окремо та проходити через окремі банківські рахунки. Угоди про спільну діяльність повинні реєструватися згідно з процедурою, встановленою Кабінетом міністрів України.
Крім заміщення Постанови, ЗІІ скасовує Закон України 1992 року «Про іноземні інвестиції» та Закон України «Про державну програму розвитку іноземних інвестицій в Україні» від грудня 1993 року.

Торгово-промислові підприємства

В даний час юридичні особи можуть створюватися згідно з двома паралельно діючими законодавчими актами: Законом України «Про підприємства» і Законом України «Про господарчі товариства». Найбільш поширеними формами господарчої діяльності, сприятливими для іноземного інвестора, є акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю. Обидві форми включають концепцію обмеженої відповідальності для інвесторів.
Проте, згідно з українським законодавством кожна з цих форм розглядається як окремо оподаткована юридична особа. В результаті у іноземних інвесторів та приватних внутрішніх інвесторів немає можливості вести господарчу діяльність через українську юридичну особу, яка б надавала можливість користуватися перевагами наскрізного або провідного методу оподаткування, що є головною перевагою форм товариства і малого бізнесу в Сполучених Штатах.

Індивідуальне приватне підприємство

Для здійснення економічної діяльності у формі індивідуального приватного підприємства, фізична особа повинна зареєструватися в місцевих органах влади як «приватний підприємець». Це єдина форма здійснення господарчої діяльності в Україні, яка передбачає один рівень оподаткування. Вимоги щодо мінімальної капіталізації індивідуальних приватних підприємств відсутні. Реєстрація індивідуального приватного підприємства здійснюється після сплати незначної суми - від 0,6 $ до 2,1 $, залежно від головного місця діяльності приватного підприємця.

Товариства

Українське законодавство не передбачає створення юридичних осіб або товариств, що оподатковуються як «наскрізні» юридичні особи. Хоча корпоративне законодавство дозволяє створювати «товариства з повною відповідальністю» (ТПВ), вони підлягають дворівневому оподаткуванню: на корпоративному рівні та на рівні акціонера. Створення «товариства з диференційованою відповідальністю» (ТДВ) (аналогічне американському командитному товариству) також можливе, проте, такі товариства також підлягають дворівневому оподаткуванню.
Мінімальний рівень капіталізації ТПВ та ТДВ не обмежений, проте для одержання пільг згідно з ЗІІ ПІІ повинно мати визначений мінімальний поріг інвестицій.

Корпоративні товариства

Закон України «Про господарські товариства» (Закон про товариства) визначає п’ять корпоративних форм юридичних осіб: акціонерні товариства (відкриті і закриті) (АТ), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю, ТПВ та ТДВ. На практиці більшість господарських юридичних осіб в Україні створені як АТ або ТОВ.

Акціонерне товариство

АТ за своєю формою та принципам діяльності дуже схожі на американські корпорації. АТ – це товариство з обмеженою відповідальністю, де акціонери несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства лише в межах їх капіталовкладень. Існують два рівні оподаткування: АТ сплачує податок на прибуток; акціонери також сплачують податок після розподілу дивідендів.
Є два типи АТ: відкриті та закриті. Відкрите АТ створюється шляхом публічної пропозиції акцій та підписки на них; акції закритого АТ розподіляються приватним чином серед акціонерів, що засновують товариство.
Для створення АТ необхідні щонайменш два засновники-акціонери. Мінімальний рівень капіталізації для реєстрації АТ на даний час складає приблизно 600 доларів США. Згідно з попередньою Постановою про іноземні інвестиції, для одержання АТ різноманітних пільг, що надаються підприємствам з іноземними інвестиціями, необхідне капіталовкладення у розмірі 50 000 $ в натуральній формі або 500 000 $ готівкою. Ця вимога була скасована ЗІІ.

Товариство з обмеженою відповідальністю

ТОВ – комбінація американської корпорації та американського товариства (partnership). Спільною рисою з корпорацію є те, що в ТОВ акціонери несуть відповідальність лише в межах їхніх капіталовкладень. Проте, спільною рисою з товариством (partnership) є те, що права власності виражаються у формі договірних прав, які витікають з установчих документів. Таким чином, передача прав власності здійснюється шляхом передачі договірних прав.
Існують два рівні оподаткування: ТОВ сплачує податок на прибуток; акціонери також сплачують податок після розподілу дивідендів. Для створення ТОВ необхідні не менш ніж 2 засновники-акціонери. Мінімальний рівень капіталізації для реєстрації ТОВ на даний час складає приблизно 300 доларів США. Знову ж таки, згідно з попередньою Постановою про іноземні інвестиції, для того, щоб ТОВ одержало пільги, передбачені для підприємств з іноземними інвестиціями, потрібне капіталовкладення розміром 50 000 $ в натуральній формі або 500 000 $ готівкою. ЗІІ скасував цю вимогу.

Представництва

Іноземні юридичні особи можуть відкривати в Україні свої представництва. Представництву дозволяється здійснювати маркетингові, промоутерські та інші допоміжні функції від імені іноземної юридичної особи. Менш зрозумілим є те, чи може іноземна компанія через своє представництво також вести комерційну або господарську діяльність, проте на практиці багатьом представництвам був наданий дозвіл на діяльність, яка далеко виходить за рамки функцій традиційних представництв. За реєстрацію представництва потрібно сплатити 2 500 доларів США.

Філії

Хоча ЗІІ дозволяє створювати філії іноземних компаній, вони ще не прижилися в Україні. Процедура їхньої реєстрації залишається неясною та невипробуваною.

Спільні підприємства; Спільні виробничі угоди

Спільні підприємства в Україні зазвичай створюються у формі АТ або ТОВ. Українське законодавство також дозволяє іноземному інвестору робити інвестиції в Україні без створення юридичної особи, шляхом укладання угоди про спільну виробничу діяльність або спільну співпрацю з українською юридичною особою.

Оподаткування

1 січня 1995 року набув чинності новий податковий закон, що керує оподаткуванням юридичних осіб в Україні, закон «Про оподаткування прибутку підприємств» . Законом про оподаткування прибутку підприємств введені нові податкові ставки для юридичних осіб в Україні. Закон також модифікував базу оподаткування юридичних осіб з метою гармонізації українських принципів оподаткування з західною практикою. Для іноземного інвестора важливим є те, що закон про оподаткування прибутку скасував п’ятирічне звільнення від оподаткування, яке було надане українським підприємствам з визначеною участю іноземного капіталу Постановою № 55-93 Кабінету міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 5 червня 1993 року (Постанова). Проте, підприємства з визначеними іноземними інвестиціями, зареєстровані до 1 січня 1995 року включно, продовжують користуватися п’ятирічною податковою пільгою, наданою Постановою.
Закон про оподаткування прибутку підприємств скасував концепцію оподаткування «доходу», який визначався як різниця між вартістю проданої продукції (виконаних робіт або наданих послуг) та виробничими витратами (які не включають заробітну плату працівників та більшість відсотків, що сплачуються на запозичені засоби). Починаючи з 1 січня 1995 року, концепція оподаткування «доходу» була замінена оподаткуванням прибутку.
Закон про оподаткування прибутку підприємства встановив базову ставку податку у 30%. Проте, ставка податку на прибуток, одержаний від посередницької та аукціонної діяльності (крім аукціонів з цінними паперами, правами власності у юридичних особах, валютними цінностями та іншими фінансовими інструментами) становить 45%. Прибуток від лотерей, казино та інших видів грального бізнесу оподатковується за ставкою у 60%. В певних випадках підприємства, що здійснюють діяльність в сільськогосподарському секторі або займаються будівництвом житлових будинків та інших будівель в сільській місцевості, оподатковуються за зниженою ставкою або звільняються від оподаткування.
Податком на прибуток підприємства обкладається валовий прибуток підприємства. Валовий прибуток визначається як надходження, одержані підприємством від усіх видів його діяльності, що здійснювалася в Україні та за кордоном протягом звітного періоду, в тому числі такі надходження:

- - - -

від продажу продукції (виконання робіт та надання послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей та інших видів фінансових інструментів та інших матеріальних цінностей; від лізингових операцій; гонорари; від операцій, не пов’язаних з продажем, за винятком виробничих витрат та інших дозволених витрат та відрахувань.

На відміну від попередніх податкових законів України, Закон про оподаткування прибутку підприємств дає більш чіткі визначення дозволених коштів та витрат. Наприклад, виплату відсотків за позики для капітальних потреб та для придбання основних та нематеріальних активів, потрібних для поточних виробничих потреб, відтепер можна включати до виробничих витрат, разом з платою за інвестиційний менеджмент та депозитарні послуги, витратами, пов’язаними зі сплатою дивідендів та витратами на друк та випуск акцій та інших цінних паперів.
Амортизація розраховується на основі балансової вартості (в результаті переоцінки) за амортизаційними ставками, встановленими Кабінетом міністрів колишнього СРСР.
До прийняття Закону про оподаткування прибутку підприємств амортизаційні ставки були дуже консервативними. Ставки для більшості видів обладнання становили зазвичай від 8 до 10 років; прискорена амортизація дозволялась лише підприємствам з визначеним обсягом іноземних інвестицій, підприємствам, що займаються військовою конверсією, та підприємствам, що працюють в приоритетних галузях української економіки. Закон про оподаткування прибутку підприємств дозволяє підприємствам самостійно визначати власні прискорені ставки амортизації. Проте, такі ставки не можуть більш ніж вдвічі перевищувати ставки, встановлені відповідними нормативними документами, а також вони не можуть спричиняти зростання ціни продукції підприємства. Амортизація нематеріальних активів розраховується на основі їхньої первинної вартості (вартості придбання) та періоду ефективного використання (але не більше 10 років). Нематеріальні активи, чия вартість не знижується внаслідок використання у виробничому процесі (наприклад, гудвіл, або вартість ділової репутації), не амортизуються. Закон про оподаткування прибутку підприємств не містить якихось особливих положень щодо оподаткування приросту капіталу. Таким чином, приріст капіталу оподатковується за базовою ставкою у 30%. Приріст капіталу оподатковується на момент фактичного продажу цінних паперів.
Згідно з Законом про оподаткування прибутку підприємств, іноземна юридична особа, що веде господарчу або комерційну діяльність на території України через «постійно діюче підприємство», сплачує податок на увесь прибуток, одержаний від діяльності такого постійно діючого підприємства. Постійно діюче підприємство визначається згідно з Законом про оподаткування прибутку підприємств як (1)будь-яка структура в Україні, яка не є юридичною особою, через яку іноземна юридична особа частково або повністю веде економічну діяльність в Україні, або (2) фізична особа, яка представляє іноземну юридичну особу в Україні та є її найманим працівником. Проте, факт існування «постійно діючого підприємства» визначатиметься відповідними податковими угодами.
Прибуток, одержаний постійно діючим підприємством, на даний час оподатковується за ставкою 30%. При обкладанні цим податком прибутком вважається такий прибуток, який постійно діюче підприємство одержало б, якби воно (1) було окремим самостійним підприємством, що здійснює таку ж діяльність на таких самих умовах, що й іноземна юридична особа і (2) діяло незалежно по відношенню до іноземної юридичної особи.
У випадках, коли неможливо визначити такий прибуток, з українською податковою інспекцією можна узгодити якійсь альтернативний метод. На практиці найбільш поширеним методом є сплата постійно діючим підприємством 30-відсоткового податку на очікуваний прибуток, що дорівнює 30% від витрат, що відносяться до такого постійно діючого підприємства.
Пасивний прибуток із українського джерела, одержаний нерезидентом, який не здійснює будь-якої економічної діяльності в Україні через постійно діюче підприємство (наприклад, дивіденди, відсотки, орендна плата, гонорари, страхові виплати), а також прибуток із українського джерела, одержаний від надання інженерно-технічних послуг, оподатковується 15-відсотковим податком після репатріації з України. Така ставка податку обумовлюється відповідною податковою угодою. Україна заявила, що вона визнає податкові угоди СРСР до моменту укладення Україною нових угод з відповідними країнами. Україна підписала власні угоди з Польщею, Канадою, Сполученими Штатами, Великою Британією та іншими країнами. Цілий ряд угод з іншими країнами наразі знаходяться в стадії перемовин.
Надходження, одержані нерезидентами від сплати фрахту українськими підприємствами, оподатковуються 6-відсотковим податком. Відсотки, одержані в зв’язку з позиками, наданими Національному Банку України або Кабінету міністрів, після репатріації не оподатковуються.
В даний час продаж товарів та послуг на території України оподатковується ПДВ в розмірі 20%, хоча експорт, продаж певних категорій товарів першої необхідності та продажі у іноземній валюті не обкладаються ПДВ. Крім того, на початку 1994 року на всі імпортовані товари, крім внесків до статутних фондів підприємств з іноземними інвестиціями (ПІІ), обладнання та сировину, необхідні для виробничих потреб підприємств, а також пальне, енергію та сільськогосподарські матеріали, що використовуватимуться на території України, був введений «імпортний ПДВ».
Певні види товарів обкладаються акцизними податками. Всі операції з цінними паперами на даний час обкладаються 0,2-відсотковим податком.
З 1 грудня 1994 року більшість українських юридичних осіб зобов’язані сплачувати сумарний 51-відсотковий податок на заробітну плату своїх працівників. Сюди входять 37% до пенсійного фонду та фонду соціального захисту, 12% до Чорнобильського фонду та 2 % до фонду по безробіттю.
Український бухгалтерський облік ще не відповідає прийнятим у світі стандартам. Усі податки за винятком податкових утримань на дивіденди, відсотки, фрахт та інженерні послуги, сплачуються в національній валюті.

Валютне регулювання

У 1992 році Україна ввела в якості тимчасової валюти карбованець (більше відомий як купон) і таким чином вийшла із рубльової зони колишнього Радянського Союзу. Очікується. що після неодноразових анонсів в 1997 році нарешті буде введена нова валюта, гривня.
У березні 1993 року Кабінет міністрів України видав три постанови, що стосуються валютного регулювання в Україні:

- - -

Постанова № 1593 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; Постанова № 1693 «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті"; Постанова № 1793 «Про регулювання розрахунків в іноземній валюті” (разом Постанови про валютне регулювання).

Постанова № 1793 була замінена Законом України «Про регулювання розрахунків в іноземній валюті», який був прийнятий в листопаді 1994 року.
Крім того, Національний Банк України (НБУ) видав декілька інструкцій та розпоряджень з ряду питань, що регулюються Постановами про валютне регулювання. Наразі новий проект закону про валютне регулювання обговорюється в парламенті. Очікується, що цей закон буде прийнятий разом з введенням нової національної валюти, гривні.
Постанови про валютне регулювання побудовані на тому загальному принципі, що українська валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається без обмежень для сплати боргів та зобов’язань. Відповідно, стаття 5 (4)(д) Постанови говорить, що для використання іноземної валюти як платіжного засобу на території України потрібно отримати індивідуальну ліцензію Національного Банку України.
Як загальний виняток із вищезазначеного принципу, стаття 7 Постанови № 15-93 зазначає, що усі комерційні операції між резидентом та нерезидентом в сфері «торговельного обороту» повинні здійснюватися у іноземній конвертованій валюті і лише через уповноважені українські банки. Нерезидент, що бажає здійснювати комерційні операції в межах «торговельного обороту» у національній валюті на території України, повинен звернутися за індивідуальною ліцензією до Національного Банку України.
Згідно з Постановами про валютне регулювання, індивідуальні ліцензії НБУ потрібно одержати для здійснення, серед іншого, таких операцій:

- - - - - -

операції у вільноконвертованій валюті на території України між резидентами (з 1 серпня 1995 року такі ліцензії більше не видаються на готівкові операції); використання вільноконвертованої валюти на території України в якості забезпечення; відкриття резидентом рахунків у банках закордоном; здійснення резидентом інвестицій закордоном або, крім випадків успадкування, придбання резидентом акцій або прав власності у неукраїнській юридичній особі; одержання або надання резидентом позик у вільноконвертованій валюті, якщо сума позики перевищує мінімальні рівні, встановлені НБУ; здійснення платежів у вільноконвертованій валюті із України за кордон (крім випадків, зазначених у наступному параграфі).

Індивідуальні ліцензії не вимагаються, серед іншого, для таких операцій:

- - -

здійснення платежів у вільноконвертованій валюті закордоном, які здійснюються резидентами для виконання зобов’язань у такій валюті перед нерезидентами в зв’язку з оплатою товарів, послуг, робіт, прав на інтелектуальну власність та інших майнових прав; здійснення платежів у вільноконвертованій валюті за кордоном, які здійснюються у формі сплати відсотків за позики та прибуток від іноземних інвестицій; переведення за межі України, після припинення інвестиційної діяльності, вільноконвертованої валюти, яка була попередньо інвестована в Україні.

Згідно з рішенням Правління Національного Банку України від 16 травня 1995 року, готівкові платежі у іноземній валюті на території України були заборонені з 1 серпня 1995 року. Якщо інше не зазначено в індивідуальній ліцензії, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін у валютній операції означає, що дозвіл на здійснення такої операції також надається і іншій стороні.
Постанови про валютне регулювання висувають базовою вимогою те, що усі юридичні особи – резиденти зобов’язані продавати 100% своїх надходжень у вільноконвертованій валюті за купони українському комерційному банку за міжбанківською аукціонною валютною ставкою. Проте, в якості тимчасового заходу на період, доки українська валюта досягне стабілізації, Постанови про валютне регулювання встановлюють, (1) що підприємствам з іноземними інвестиціями (наприклад, спільним підприємствам та іноземним дочірнім компаніям, що повністю знаходяться у іноземній власності) буде дозволено залишати 100% надходжень у вільноконвертованій валюті, одержаних від експорту товарів або послуг, що кваліфікуються як їхня «власна продукція», а також (2) що усі інші українські юридичні особи зобов’язані продавати 50% своїх надходжень у вільноконвертованій валюті українському комерційному банку за купони.
Починаючи з 1993 року була введена система примусової конвертації 50% усіх надходжень у іноземній валюті. З огляду на різке падіння курсу карбованця щодо долара, влітку 1993 року був введений офіційний обмінний курс, встановлений Кабінетом міністрів. Цей курс поширювався на усю обов’язкову конвертацію іноземної валюти згідно з відповідним законом. В листопаді 1993 року уряд видав розпорядження Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) призупинити операції. Був створений урядовий валютний тендерний комітет з метою розміщення резервів іноземної валюти. Крім того, на початку 1994 року НБУ розпочав проводити контрольовані аукціони іноземної валюти. Ці заходи спричинили величезні спотворення українського валютного ринку і мали своїм результатом значне розходження між офіційним курсом української валюти та курсом «чорного ринку».
В кінці 1994 року укази президента та рішення НБУ поновили роботу УМВБ, скасували валютний тендерний комітет та аукціони НБУ, а також встановили офіційний обмінний курс, що визначався на базі курсу, зафіксованого на попередньому аукціоні УМВБ. В результаті офіційний та «чорний» обмінні курси зблизилися. На даний момент примусова конвертація іноземної валюти здійснюється за курсом, встановленим УМВБ.

Конвертованість та репатріація прибутків

Наразі українська валюта не є повністю конвертованою, хоча останнім часом було вжито серйозних заходів для просування до цієї мети. Валюта продається на аукціонах, що проводяться Українською міжбанківською валютною біржею. Крім того, валюту зараз можна купити на неофіційному міжбанківському валютному ринку. В даний час торги американського долара та російського рубля відбуваються на УМВБ щоденно, торги німецької марки відбуваються два рази на тиждень, торги італійської ліри та французького франка – раз на тиждень.
Статистика за липень та серпень 1995 року показує, що обсяг торгів долара США на Українській міжбанківській валютній біржі перевищили в середньому 325 мільйонів доларів в місяць.
До листопада 1994 року іноземну валюту можна було одержати лише для імпорту певних товарів першої необхідності. Зараз правила значно послаблені, і українська юридична особа може конвертувати національну валюту в іноземну валюту, якщо вона уклала міжнародну економічну угоду або по іншому обгрунтувала свою потребу у іноземній валюті. (Репатріація дивідендів у іноземній валюті або інвестованого капіталу іноземному інвестору може служити достатньою причиною для одержання іноземної валюти.) Від юридичної особи вимагається здійснити конвертацію через свій комерційний банк. Комерційний банк одержує заявку на конвертацію від свого клієнта, вивчає обгрунтування, зазначене юридичною особою, яка просить надати їй іноземну валюту, та бере участь в аукціоні УМВБ з метою купівлі валюти від імені свого клієнта.
Іноземним інвесторам гарантується право репатріації за кордон власних надходжень, прибутків та інших коштів у іноземній валюті, одержаних законним шляхом в зв’язку з їхніми інвестиціями. На даний час іноземний інвестор може конвертувати національну валюту в іноземну через Українську міжбанківську валютну біржу. Такий інвестор повинен звернутися з проханням до свого комерційного банку взяти участь в аукціоні і конвертувати національну валюту в іноземну. Іноземним інвесторам дозволяється конвертувати національну валюту в іноземну з метою репатріації за кордон законно одержаних прибутків та інвестицій.

Банки та регулювання банківської діяльності

Українська банківська система знаходиться на стадії розвитку. Це дворівнева система, що складається з НБУ та приблизно 250 комерційних банків. Серед комерційних банків п’ять – колишні спеціалізовані державні банки: Ощадбанк, три спеціалізованих кредитних банки (промислові інвестиції, розвиток сільського господарства і соціальний розвиток), та Експортно-Імпортний Банк України. Три спеціалізованих кредитних банки одержали від НБУ пільгові умови і несуть відповідальність за широкий спектр кредитування підприємств. Є повідомлення про те, що у найближчому майбутньому буде введена трирівнева банківська система, яка буде складатися з НБУ, спеціалізованих банків та комерційних банків.
НБУ регулює діяльність комерційних банків та здійснює нагляд за нею. Проте, ресурси НБУ часто є недостатніми для забезпечення ретельного нагляду та регулювання. Очікуються значні зміни у законодавстві, яке регулює банківську діяльність.
Той факт, що більшість комерційних банків кредитують фінансово слабкі державні підприємства, призвів до значної нестабільності української банківської системи. Крім того, клієнти банків стикаються з величезними проблемами, пов’язаними з розголошенням банками та їхніми працівниками конфіденційної інформації неуповноваженим третім особам. Державні органи, такі як податкові інспекції, мають широкі можливості в плані замороження банківських рахунків або зняття коштів для сплати податків та штрафів без судового ордеру або дозволу.
Незважаючи на вищезазначені труднощі в банківському секторі, механізм ведення розрахунків, особливо в галузі внутрішніх переказів, показав себе надзвичайно ефективним і заслужив схвалення багатьох спостерігачів. Хоча ситуація швидко покращується, іноземні інвестори стикаються з затримками при конвертації валюти та репатріації прибутків у іноземній валюті.
Один іноземний банк, Credit Lyonnais, відкрив свій 100-відсотковий дочірній комерційний банк. Societe Generale також одержав від НБУ ліцензію на комерційну банківську діяльність і в найближчому майбутньому збирається відкрити повнофункціональне відділення в Києві. Ще ряд іноземних банків намагаються одержати ліцензії на банківську діяльність, хоча в НБУ наявний значний опір подальшому наданню ліцензій дочірнім іноземним банкам.
Значна кількість українських комерційних банків приєднались до Міжнародної міжбанківської системи передачі інформації та здійснення платежів (SWIFT). SWIFT забезпечує передачу фінансової інформації та надає послуги з її обробки з метою підтримки діяльності банків по всьому світу. Через SWIFT українські банки-учасники можуть здійснювати миттєві трансакції з іншими банками США в режимі он-лайн. Вестерн Юніон також нещодавно почав надавати послуги з переказу грошових коштів між Україною та іншими країнами світу.

Імпортно-експортний режим

Законодавче регулювання зовнішньої торгівлі в останні три роки розвивалося за циклічною схемою, коливаючись від незначного державного контролю до суворих перепон та обмежень. На початку 1993 року Кабінет міністрів прийняв постанову, яка встановила квоти і обов’язковість ліцензії на експорт широкого спектру експортної продукції. У травні 1993 року була введена в дію постанова про лібералізацію зовнішньої економічної діяльності. Кількість експортних продуктів, що підлягають квотуванню та ліцензуванню, скоротилася. В кінці 1993 року Кабінет міністрів різко змінив курс і поновив обмежуюче ліцензування і систему квот. Навесні 1994 року квоти та ліцензійні вимоги були знову послаблені, а в жовтні 1994 року на виконання угоди з МВФ Кабінет міністрів розпочав курс на радикальну лібералізацію торгівлі, скасовуючи майже усі ліцензійні вимоги та квоти. На жаль, позитивний ефект зазначених заходів був значною мірою зіпсований недавнім указом президента, яким вимагається реєстрація значної долі зовнішніх торговельних контрактів в Міністерстві зовнішніх економічних відносин та торгівлі.
На даний час для імпорту в Україну лише обмежена кількість товарів зобов’язана мати ліцензію Міністерства зовнішніх економічних відносин. Указ президента, виданий у вересні 1994 року і спрямований на захист вітчизняного виробника і зменшення торговельного дефіциту країни, може створити додаткові перепони для імпорту товарів в Україну.
У 1994 а потім у 1995 роках в Україні не було експортних податків або мита. Їх не очікується і в 1996 році. Імпортне мито існує на певні товари. Застосовуються три рівня ставок імпортного мита. Точний розмір ставки залежить від країни походження продукції, що імпортується.
Кабінет міністрів України оприлюднив статистику, яка свідчить, що протягом першого кварталу 1995 року український експорт дорівнював 1,99 млрд. доларів, а імпорт 2,78 млрд. доларів. Більш свіжі дані із фінансової преси свідчать, що за січень-липень 1995 року вперше з набуття незалежності Україна досягла позитивного балансу структури платежів – експорт дорівнював 5,77 млрд. доларів, а імпорт за той же період – 5,73 млрд. доларів.
Згідно з Законом України «Про державний бюджет на 1994 рік», з 1 січня 1994 року усі імпортовані товари обкладаються ПДВ за своєї повною імпортною вартістю, яка складається із задекларованої митної вартості плюс імпортне мито, митні збори та акцизні податки, якщо вони є. Новий режим ПДВ поширюється також на товари, що імпортуються в Україну тимчасово. ПДВ зазвичай сплачується імпортером під час розмитнення товару. Діюча зараз ставка ПДВ на імпортовані товари складає 20%. Проте, незважаючи на вищезазначене, згідно з указом президента від 30 червня 1995 року про застосування податку на додану вартість до імпортованих товарів (указ про ПДВ на імпорт) обмежена кількість товарів, в тому числі сировина, компоненти та складові, обладнання та інші товари і матеріали, в тому числі енергоносії (нафта та газ), що імпортуються комерційними підприємствами для «виробничих та власних потреб» (за винятком товарів, що імпортуються для продажу або з іншою метою) звільняються від податку на додану вартість.
Значні зміни до режиму імпорту товарів, що обкладаються акцизними податками, були внесені 12 грудня 1995 року, коли вступив в дію Закон України «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів» від 16 листопада 1995 року (Закон про акцизний податок). З огляду на зміст Закону про акцизний податок та відповідних нормативних документів, що регулюють його дію, існує серйозний ризик, що, принаймні у світлі поточної інтерпретації цього закону, імпортовані товари, які обкладаються акцизними податками, також обкладатимуться усіма іншими видами імпортного мита, імпортним ПДВ та іншими зборами, пов’язаними з імпортом, незалежно від призначення такої продукції, в тому числі товари, що імпортуються як капітальні внески в підприємства з визначеним законом обсягом іноземних інвестицій.

Антимонопольне законодавство та закони про нечесну конкуренцію

В період з 1992 по 1994 роки парламент, Кабінет міністрів та Антимонопольний комітет (АМК) України прийняли низку законів, постанов та нормативних актів, що складають основу українського антимонопольного законодавства, в тому числі:

- - -

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (введений в дію 15 березня 1992 року (Закон); Методика визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку, схвалена Наказом № 1-R АМК від 10 березня 1994 року (Методика); Постанова Кабінету міністрів України № 756 «Про введення механізму попередження монополізації товарних ринків» (прийнята 11 листопада 1994 року) (Антимонопольна постанова).

Згідно з Антимонопольною постановою, для створення, злиття та придбання підприємств, які можуть призвести до створення нового монопольного підприємства, потрібна санкція АМК. В окремих випадках така санкція потрібна для придбання фондів підприємств та прав власності в них.

Санкція АМК на створення підприємства

Юридична особа може бути створена в Україні лише з санкції АМК, якщо:
ця особа створюється двома або більшою кількістю засновників та (1)загальна вартість активів усіх засновників (вартість активів) або загальний обсяг продажу усіх товарів або послуг засновників в останньому фінансовому році (обсяг продажів) перевищує 2 млн. доларів США в національній валюті (з розрахунку за офіційним обмінним курсом, діючим на кінець попереднього фінансового року), а також (2) вартість активів або обсяг продажів принаймні двох засновників перевищує 100 000 доларів США; або юридична особа створюється двома або більшою кількістю засновників, які працюють на певному товарному ринку і загальна частка таких засновників та цьому товарному ринку перевищує 35%; або частка даного товарного ринку у юридичної особи, що створюється, перевищуватиме 35 %.

Санкція АМК на злиття або придбання підприємства

Згідно з Антимонопольною постановою, злиття підприємств або придбання підприємства іншим підприємством повинні бути санкціоновані АМК, якщо:
будь-яке з підприємств-учасників займає монопольне становище на певному товарному ринку; або хоча жодне з підприємств не займає монопольного становища на даному товарному ринку, вартість активів або обсяг продажів усіх підприємств-учасників в національній валюті дорівнює 1 млн. доларів США, а вартість активів або обсяг продажів у національній валюті принаймні двох підприємств-учасників перевищує 100 000 доларів США.

Санкція АМК на купівлю прав власності у підприємстві

АМК повинен давати санкцію на будь-яку пряму або непряму купівлю прав власності у підприємстві, в результаті якої покупець придбає 10, 25, 33 або 50 відсотків голосів в підприємстві, якщо загальна вартість прав власності, що придбаються, перевищує еквівалент 100 000 доларів США в національній валюті, з розрахунку за офіційним обмінним курсом, діючим на день купівлі прав власності. Санкція АМК також вимагається для придбання прав власності в підприємстві, яке займає монопольне становище, незалежно від вартості прав власності, що придбаються.

Санкція АМК на купівлю активів (фондів) підприємства

АМК повинен давати санкцію на будь-яку пряму або непряму купівлю активів підприємства, якщо такі активи, що придбаються, є «фактично усіма» активами підприємства. Аналогічна вимога вступає в дію, якщо вартість таких активів перевищує еквівалент 100 000 доларів США в національній валюті.

Приватизація

В березні 1992 року в Україні вступили в дію три важливих законодавчих акти в галузі приватизації, які покривають приватизацію великих підприємств, приватизацію малих підприємств та приватизацію через приватизаційні сертифікати. Ці заходи були впроваджені Державною програмою приватизації на 1992 рік, Державною програмою приватизації на 1994 рік (Програма 1994 року), та указом президента від 19 березня 1996 року «Про завдання та особливостi приватизацiї державного майна у 1996 роцi» (указ президента 1996 року). Крім того, в квітні 1992 року був прийнятий закон про оренду майна державних підприємств та організацій, який надав працівникам право брати в оренду (з правом викупу) майно державних підприємств на сприятливих умовах. У березні 1995 року до Закону про оренду були прийняті поправки.
Закон про приватизаційні сертифікати передбачає обмін державного майна на приватизаційні сертифікати, що видаються державою усім громадянам України. Згідно з Програмою 1994 року, приблизно 70% вартості усього державного майна, що підлягає приватизації, повинні безоплатно розподілятися між українськими громадянами через приватизаційні сертифікати.
Приватизаційні сертифікати були введені в обіг в Україні в січні 1995 року. З моменту зародження програми приватизаційних сертифікатів в листопаді 1992 року приватизаційні «сертифікати» існували лише у формі коштів, що зараховувалися на спеціальні приватизаційні депозитні рахунки, відкриті урядом на кожного громадянина України у відділах Державного Ощадного Банку.
Згідно з постановою № 34 Кабінету міністрів України від 17 січня 1995 року «Про проведення індексації основних фондів та визначення розмірів амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення у 1995 році», номінальна вартість приватизаційних сертифікатів була підвищена від первинної номінальної вартості в 1050000 українських карбованців до 50000000 українських карбованців. За поточним комерційним обмінним курсом вартість приватизаційного сертифіката складає приблизно 280 доларів США (порів. зі значно нижчою вартістю в приблизно 8 доларів США, яку приватизаційні сертифікати мали до їхньої переоцінки). На відміну від Росії приватизаційні сертифікати не випускаються як документ на пред’явника, тому вони не дозволяють вільну передачу. Крім того, кошти, переведені на приватизаційні депозитні рахунки в Ощадбанку, також не дозволяють вільної передачі.
З огляду на знецінення номінальної вартості приватизаційних сертифікатів в результаті інфляції та девальвації національної валюти, згідно з указом президента від 26 листопада 1994 року, українські громадяни одержать компенсацію у вигляді відчутної індексації грошових коштів на ощадних рахунках. Такі індексовані кошти можуть бути конвертовані в «ощадні сертифікати», які можуть використовуватися українськими громадянами разом з приватизаційними сертифікатами з метою купівлі часток приватизованих підприємств. На відміну від приватизаційних сертифікатів, ці «ощадні сертифікати» дозволятимуть вільну передачу. Згідно з указом президента від 26 листопада 1994 року, акції відкритих акціонерних товариств, що належать державі, після пільгового продажу трудовому колективу та адміністрації та випуску акцій українським громадянам в обмін на їхні приватизаційні сертифікати на аукціонах приватизаційних сертифікатів, будуть передаватися українським громадянам в обмін на їхні ощадні сертифікати як компенсація за втрати від девальвації ощадних рахунків в Ощадбанку.
Програмою 1994 року передбачався великомасштабний план приватизації більше ніж 20000 малих підприємств, 1400 об’єктів незавершеного будівництва та 8000 великих та середніх підприємств (включаючи державну частку в спільних підприємствах та підприємствах, що займають монопольне становище на ринку), з перспективою зниження частки державної власності у виробничих фондах з 98% до приблизно 74% до кінця року. Було заплановано зниження державної частки в підприємствах до 1996 року до 44%.
Амбіційний план приватизації, викладений у Програмі 1994 року, був закріплений в 1995 році президентським указом «Про заходи щодо забезпечення приватизації у 1995 році» (приватизаційний указ) від 23 червня 1995 року. Цей приватизаційний указ був прийнятий президентом через нездатність парламенту прийняти Програму державної приватизації на 1995 рік.
Наступним кроком у реалізації президентського плану приватизації став указ президента 1996 року, в якому президент запропонував свій великомасштабний план приватизації протягом 1996 року 4085 середніх та великих підприємств державної форми власності та відкритих акціонерних товариств, 8682 малих підприємств державної форми власності (серед яких 957 сільськогосподарських підприємств), 4043 об’єктів незакінченого будівництва та державної частки у 654 відкритих акціонерних товариствах, приватизація яких почалася, але ще не завершена.
Приватизаційний указ 1996 року визначає, що приватизація малих підприємств державної форми власності повинна бути завершена до 1 липня 1996 року, і що українські громадяни повинні інвестувати свої приватизаційні сертифікати до 31 грудня 1996 року. На даний момент, згідно зі звітами ФДМ, приблизно 32 мільйони громадян, або 62% населення, одержали свої приватизаційні сертифікати. Крім того, приватизаційний указ 1996 року передбачає введення у 1996 році режиму, в якому іноземні інвестори зможуть брати участь у приватизаційному процесі на рівних умовах з резидентами України.
Однак, незважаючи на вищезазначені заходи, ще й дотепер в Україні не запроваджена ефективна програма систематичної великомасштабної передачі державних фондів приватним суб’єктам господарювання або приватним особам. Хоча уряд і почав трансформацію державних підприємств в акціонерні товариства в процесі «корпоратизації» та їхній продаж через аукціони та конкурентні тендери, більшість підприємств, що приватизовані на сьогоднішній день, є малими підприємствами в галузі роздрібної торгівлі, харчування та інших галузях сфери послуг. Значна частка таких приватизованих підприємств були приватизовані шляхом викупу підприємства трудовим колективом. Згідно зі звітом ФДМ, протягом 1993 року 62% таких приватизованих державних фондів були приватизовані шляхом їхнього викупу трудовими колективами на основі угод оренди з правом викупу.
Разом з цим, порівняно з відносною стагнацією приватизаційного процесу в останні роки, темпи приватизації відчутно прискорилися в останньому кварталі 1995 року та першому кварталі 1996 року, особливо після прийняття президентського указу 1996 року. Згідно з останніми заявами ФДМ, завдання приватизації малих та середніх підприємств за перший квартал перевиконані. У січні-лютому приватизовано 3070 малих підприємств, що становить 25% загального плану на 1996 рік. Що стосується середніх та великих підприємств, кількість приватизованих складає 583, що становить 15% річного завдання.

Операції з забезпеченням (заставні операції)

Закон України про заставу є важливим кроком вперед в умовах відсутності механізмів сприяння операціям з забезпеченням в Україні. Важливим є те, що Закон про заставу дозволяє заставу як матеріального так і нематеріального майна, а також визнає концепцію змінного забезпечення застави. Крім того, забезпеченому кредитору надаються широкі права накладення арешту на майно та його продаж у випадку неповернення боргу.
Одночасно Закон про заставу є недостатньо конкретизованим та продуманим, щоб сприяти великим обсягам фінансувань, в тому числі проектному фінансуванню. В цьому відношенні слід зазначити два головних недоліки. Закон про заставу не впроваджує єдиного легкодоступного та надійного механізму реєстрації застави з метою адекватного інформування кредиторів третьої сторони. Згідно з існуючими механізмами заставлення фондів, угода застави повинна реєструватися у нотаріуса, але це стосується лише певних категорій майна, до яких входять інвентар, транспортні засоби та нерухоме майно. Щодо інших видів застави, єдиним доступним механізмом «удосконалення» заставного права є запис факту застави у реєстрі заставлених фондів боржника. Відсутність реєстрації та процедури запису створює проблеми особливо у випадку наявності більш ніж одного кредитора.
Поточне законодавче поле робить фактично неможливим для кредитора визначення з будь-яким ступенем упевненості, чи було заставлено майно. Потенціальний кредитор змушений спиратися на записи (якщо такі є), що зберігаються в нотаріальній конторі та/або записи в книзі заставлених фондів заставника. Цей процес також ускладнюється тим, що в Україні, окрім недоліків механізму заставлення, взагалі є проблематичним підтвердити дійсність майнових прав.
По-друге, принаймні на початку процес нотаріального засвідчення заставних угод супроводжувався обтяжливою структурою державних зборів. За деякі види майна при реєстрації заставної угоди у нотаріуса потрібно було сплатити державний збір в розмірі п’яти відсотків (5%) «вартості угоди». В 1995 році державний збір за реєстрацію заставної угоди був зменшений з 5% до 0,1% від вартості заставленого майна.

Захист прав на інтелектуальну власність

Україна вже створила комплексну законодавчу систему захисту прав на інтелектуальну власність. З 1993 року Україна запровадила законодавчі акти щодо патентування винаходів, моделей, промислового дизайну, сортів рослин, насіння, розведення крупної рогатої худоби, а також закони про торгові знаки, авторські та пов’язані з ними права, а також закони про захист інформації в автоматизованих системах. До Кримінального та Адміністративного Кодексів України були внесені відповідні поправки з метою запровадження кримінальної та адміністративної відповідальності за розголошення комерційної таємниці та недобросовісну конкуренцію.
Україна є членом Паризького та Мадридського Союзів, учасником Угоди про патентне співробітництво та Всесвітньої Конвенції про авторське право. Крім того, 31 травня 1995 року парламент прийняв закон, згідно з яким Україна приєдналась до Бернської Конвенції про захист творів літератури та мистецтва (Паризький текст від 24 липня 1991 року з поправками). Приєднання України до Бернської Конвенції свідчить про позитивний рух країни в напрямку захисту прав на інтелектуальну власність. Застосування Бернської Конвенції обмежено творами літератури та мистецтва, які ще не стали частиною публічної власності в Україні. Згідно з Законом України «Про міжнародні договори України», усі міжнародні угоди, в яких бере участь Україна, є невід’ємною частиною національного законодавства. Відповідно, положення вищезазначених конвенцій є елементом законодавчого режиму України по відношенню до інтелектуальної власності.
Слабким пунктом в українському законодавстві щодо інтелектуальної власності є засоби захисту права та їх реалізація. На практиці постраждала сторона в суді може сподіватися лише на застосування цивільно-правових засобів захисту (судової заборони, призначення компенсації за завданий збиток, в тому числі штрафних компенсацій, реального виконання тощо). Українським законодавством не передбачене кримінальне покарання, за винятком випадків порушення комерційної таємниці. Адміністративної відповідальності у вигляді штрафів, конфіскацій продукції, обладнання та сировини можна вимагати в суді у випадку, коли порушення прав на інтелектуальну власність супроводжується недобросовісною конкуренцією зі сторони порушника.
Поняття недобросовісної конкуренції згідно з українським законодавством визначається дуже широко і включає будь-яке незаконне використання патентів, торговельних марок, брендів та маркірування, незаконне копіювання форми, упаковки, оформлення товару, імітацію, пряму підробку, порушення комерційної таємниці, розголошення конфіденційної інформації, публічну дифамацію тощо. З іншого боку, розміри адміністративних штрафів, що передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення, є символічними порівняно з прибутками, які можуть одержувати порушники.