Сільськогосподарські угіддя в Норвегії займають 1025,5 тис. га – 3% земельної площі країни. Рілля – 437 тис. га; в теплицях, на площі в 204,5 га вирощують овочі та квіти. На душу населення припадає 0,23 га сільськогосподарських угідь. Доля сільського господарства в виробництві валового внутрішнього продукту досягає 1,5%.
В цілому зовнішньоторговельний баланс Норвегії активний, експортно-імпортна торгівля c.-г. продукцією має негативне сальдо (понад 1,4 млрд. доларів). Норвегія імпортує овочі, фрукти, зерно, цукор, каву, чай, тютюнові вироби та спеції. Молочна продукція - один з основних експортованих товарів. Доля продовольчих товарів у всьому об’ємі експорту країни не перевищує 1% (в імпорті 6%).
За даними статистики в сільській місцевості Норвегії проживає понад 5% всіх жителів країни, кількість жителів зайнятих в сільському господарстві складає 4,6% усіх працюючих. Сільськогосподарським виробництвом зайнято 83,2 тис. господарств (включно з фермами, які мають площу понад 0,5 га кожна), в тому числі 1,2 тис. мають площу понад 50 га сільгоспугідь. Систематично скорочується кількість фермерських господарств (за 1985-1995 роки – на чверть). Середні розміри ферм у Норвегії – 12 га сільськогосподарських угідь і 50 га лісу. Значна доля лісів в загальній площі господарств є характерною особливістю сільськогосподарських підприємств Норвегії. Приблизно 70% усіх сільських товаровиробників поєднують сільськогосподарську діяльність з веденням лісового господарства.
У Норвегії обмежені можливості для підвищення розораності: 75% території країни займають гори, озера і льодовики, 22% вкрито лісами (мають велике значення для підтримки екологічного балансу в північно-західній частині Європи. Найбільш сприятливі умови для ведення сільського господарства в південній та південно-західній частині країни (клімат помірний), родючі землі в рівнинній частині. Вегетаційний період коливається від 194 днів в окрузі Берген до 90 днів у північному регіоні. Такі умови обмежують можливість вирощування деяких сільськогосподарських культур (зокрема, неможливо вирощувати цукрові буряки), ці фактори обумовлюють необхідність ввозу продовольчого зерна і значної частини фуражного зерна з високим вмістом білків. Проте, незважаючи на несприятливі природно-кліматичні умови в сільському господарстві Норвегії відносно висока врожайність основних культур. Основне джерело доходу фермерських господарств – високопродуктивне тваринництво, яке повністю забезпечує потреби країни в тваринницькій продукції. У загальному доході фермерів прибутки від тваринницької продукції досягають 64% (від продукції рослинництва – 23% і лісів – 13%).
Найрозвинутіша галузь тваринництва – молочне скотарство, яке дає 35% усіх прибутків. 28460 спеціалізованих молочних господарств країни щорічно надоюють молока понад 1800 млн. л – приблизно по 6000 л в середньому від кожної дійної корови. Як і в Євросоюзі, в Норвегії діє система молочних квот. Їх величина залежить від площі ферми (0,4 га сільгоспугідь з розрахунку на одну корову або іншу голову худоби, що вирощується на фермі). Квота не тільки регулює об'єми виробництва молока, але й сприяє охороні навколишнього середовища, попереджаючи його забруднення продуктами життєдіяльності тварин.
Як і в рослинництві, у тваринництві Норвегії стійка тенденція до підвищення концентрації виробництва – скорочується кількість спеціалізованих ферм але зростає число тварин, що містяться в них. За останню чверть століття число ферм що спеціалізуються на відгодівлі великої рогатої худоби, скоротилося на 66%, тих, які містять корів – на 62%, овець – на 73%, кіз – на 73% і свиней – на 85%. У той же час поголів'я з розрахунку на одну ферму збільшилося: великої рогатої худоби – в 2,8 раза, корів – у 2,2 раза, овець і кіз – утричі, а свиней – в 8 разів.
Важлива галузь – розведення хутрових звірів, яким зайнято 2324 спеціалізовані ферми, де містяться 203 тис. оленів, 620 тис. лисиць і песців і 330 тис. норок. Усі сільськогосподарські угіддя і понад 85% площі лісів у Норвегії знаходяться в приватній власності. Зі всього земельного фонду сільськогосподарського призначення 20% здається в оренду. Широкого розповсюдження отримала праця фермерів поза своїми господарствами (промисловість, сервісні служби тощо). З них тільки четверта частина одержує в основному прибутки від діяльності на своїй землі, а більше половини понад 50% прибутків мають від несільськогосподарської діяльності.
Норвегія належить до держав з високим рівнем підтримки аграрного виробництва за рахунок бюджетних коштів. Усі асигнування з якого складають щорічно понад 3,3 млрд. дол. (71% до вартості валової продукції сільського господарства). У той же час держава орієнтується в подальшому знизити гарантовані ціни на с.-г. продукцію і зробити її ринок більш відкритим.
Стосунки фермерів і держави регулюються щорічним укладанням Аграрних угод, в яких партнерами уряду виступають Союз норвезьких землеробів (60 тис. членів) і Об'єднання дрібних землеробів і найманих робітників (14 тис. членів). Вони підтримують тісні контакти з 16 загальнодержавними кооперативними організаціями переробної промисловості, куди також входять фермери – продуценти сировини, котрі, зазвичай, є членами декількох кооперативів.
Як і в інших скандинавських країнах, в Норвегії частка сільського господарства в економіці скоротилася у зв'язку з розвитком оброблювальної промисловості. У 1996 році у сільському і лісовому господарстві було зайнято 5,2% працездатного населення країни, ці галузі давали всього 2,2% загальної продукції. Природні умови Норвегії – високоширотне положення і нетривалий вегетаційний період, малородючі ґрунти, велика кількість опадів і прохолодне літо – дуже ускладнюють розвиток землеробства. В результаті вирощуються в основному кормові культури і велике значення має продукція молочного тваринництва. У 1996 оброблялося близько 3% всієї площі. 49% сільськогосподарських земель використовувалося під сінокоси і посіви кормових культур, 38% – під посіви злаків або бобів і 11% – під пасовища. Ячмінь, овес, картопля і пшениця – головні продовольчі культури. Крім того, кожна четверта норвезька сім'я обробляє власну присадибну ділянку.
Землеробство в Норвегії – малоприбуткова галузь господарства, що знаходиться в край важкому становлені, не дивлячись на субсидії, що надаються для підтримки селянських господарств у віддалених місцевостях і розширення продовольчого постачання країни за рахунок внутрішніх ресурсів. Країні доводиться імпортувати значну частину продовольства, що споживається. Багато фермерів вирощують сільськогосподарську продукцію в об'ємі, достатньому тільки для задоволення сімейних потреб. Додаткові прибутки дає робота в рибному або лісовому господарстві. Незважаючи на об'єктивні складності в Норвегії істотно збільшилося виробництво пшениці, яке в 1996 досягло 645 тис. т (в 1970 – всього 12 тис. т, а в 1987 – 249 тис. т).
Після 1950 року багато невеликих ферм були покинуті або придбані великими землевласниками. В період з 1949 до 1987 року припинили існування 56 тис. ферм, а до 1995 року – ще 15 тис. Проте, незважаючи на концентрацію і механізацію сільського господарства, 82,6% селянських господарств Норвегії в 1995 році мали земельні наділи менше 20 га (середній наділ 10,2 га) і лише 1,4% – понад 50 га.
Сезонний відгін худоби, зокрема овець, на гірські пасовища припинився після Другої світової війни. Гірські пасовища і тимчасові поселення (сетери), що використовувались всього декілька тижнів влітку, на сьогоднішній день стали не потрібні, оскільки зріс збір кормових культур на полях навколо постійних поселень.