Процес реформування аграрного сектора України почався в 1992 році. Реформи мали місце як у сфері ціноутворення і торгівлі, так і сільського господарства і економіки в цілому.
       Зараз, широкомасштабні економічні і сільськогосподарські реформи здійснені тільки частково.
       Результати досліджень показують, що Україна має у своєму розпорядженні достатній потенціал для значного збільшення обсягів виробництва сільськогосподарських культур, але подальший розвиток відбуватиметься у разі якщо енергійніше будуть впроваджуватись необхідні сільськогосподарські і економічні реформи. У першу чергу, економічні реформи стосуються впровадження комплексу ефективних законів і нормативних актів у сфері торгівлі, оподатковування, державної регуляторної політики. Такі реформи, зокрема, повинні створити сприятливі умови для розвитку агропромислового комплексу, оскільки сільське господарство є капіталомістким виробництвом і, отже, ведення бізнесу в цій галузі більш чутливе до комерційних ризиків. Вузькоспеціалізовані реформи в сільському господарстві, як земельна реформа і законодавче обґрунтування банкрутства, будуть сприяти розвиткові сільськогосподарського кредитного ринку, хоча без широкомасштабних економічних реформ їхній ефект буде мінімальним. Ці реформи дозволять поліпшити матеріально- технічне оснащення агропромислового сектора і впровадити передові технології, використовувані у світовому сільськогосподарському виробництві в останні кілька десятиліть.
       Важливим кроком у регулюванні діяльності на ринку зерна стало прийняття Верховною Радою України в 2002 році Закону України «Про зерно та ринок зерна України». Цей Закон встановлює правила діяльності на ринку зерна як для рядових суб'єктів ринку, так і для державного агента із закупівель та також встановлює рамки державної політики відносно регулювання ринкових відносин в цій галузі.
       Результати реформування в сільськогосподарському секторі вже можна спостерігати в 2004 році, в якому вперше за часів незалежності України питома вага прибуткових сільськогосподарських підприємств перебільшила збиткові. Таке співвідношення становило відповідно 66,1% до 33,9% проти 49,5% та 50,5% в 2003 році.
       За попередніми даними Державного комітету статистики України в 2004 році чистий результат від усієї діяльності сільськогосподарських підприємств (крім малих) склав 2,6 млрд. грн. прибутку проти 4,6 млрд. грн. збитку в 2003 році. Рівень рентабельності в цілому становив 12,6% проти (-) 0,03% у 2003 році.
       Найбільш рентабельним у 2004 році виявилась діяльність з вирощування соняшнику - 46,3%, на другому місці вирощування зерна – 23,1%.
       В усіх регіонах країни отриманий позитивний загальний результат фінансово- господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.
       Виробництво зерна України можна охарактеризувати даними останніх років, які наведені в табл. 1:

       Впродовж 2003-2004 рр. МР у порівнянні з попередніми двома МР відбулося різке зменшення виробництва зерна, що було обумовлено негативними наслідками осінньо-зимового періоду, внаслідок чого загинуло близько 68% озимих посівів. За інформацією Держкомстату аграрії зібрали в 2003 році лише 20 млн. т., або 52,07% порівняно з обсягом 2002 року.
       Відповідно до вищенаведених причин в 2003 році порівняно з 2002 роком на 18,7% знизилося виробництво борошна, також на 15,3% знизилось виробництво круп, на 14,8% - комбікормів.
       Результати 2003-2004 МР змусило Уряд України обмежити експорт пшениці та збільшити імпорт, оскільки зібраного зерна виявилось не достатньо для внутрішньої потреби споживання пшениці в Україні, яка складає близько 13,5-14 млн. т.
       Найважливішим пунктом у балансі попиту та пропозиції є внутрішнє споживання. Внутрішнє споживання зерна є стратегічно важливим показником для країни, оскільки воно визначає норму забезпечення населення хлібом, крупами і навіть, частково, м'ясом і молоком.
       Продовольче споживання зерна - відносно стабільна величина, хоча в останні роки все-таки спостерігається тенденція до зниження. Причин такої тенденції багато - це і скорочення населення країни, і виїзд великої кількості українців на роботу за кордон (за деякими оцінками це становить близько 5 млн. чол.) і більш ощадливе ставлення до продуктів, і зміна раціону харчування. Усе це наводить статистика, що показує зниження виробництва хліба, круп і деяких інших продуктів харчування, які виробляють із зерна. У результаті оцінка продовольчого споживання зерна в країні складає близько 6 млн. т.
       Продовольче споживання зерна в 2002/03 МР складало близько 5,7 млн. т. проти 5,78 млн. т. у 2001/02 МР.

       Під втратами розуміються витрати на насіння та інше споживання, що включає використання зерна у виробництві спирту і солоду. У сумі ці статті споживання дали в 2002/03 МР приріст загального споживання більш ніж на 0,5 млн. т. у порівнянні з попереднім роком.
       Категорія "інше споживання" включає використання зерна на виробництво олії, крохмалю тощо. У середньому за останні 5 років частка цієї категорії в загальному споживанні не перевищувала 4%, однак вона має тенденції до росту.
       Продовольче споживання, частка якого в загальному споживанні в середньому за складає близько 22%.
       Внутрішнє продовольче споживання має таку структуру.

       Основні продовольчі культури - пшениця, жито, гречка.
       З пшениці виробляється близько 90% усього борошна в Україні, майже все інше борошно з жита.
       Основна круп'яна культура - гречка.
       Продовольче споживання зерна складається з його використання на виробництво борошна, круп, консервів і деяких інших продуктів, які вживаються людиною в їжу. Всі основні зернові і зернобобові культури тією чи іншою мірою йдуть на продовольче споживання.
       Основною зерновою культурою в продовольчому споживанні в Україні, безумовно, є пшениця. Її частка в споживанні в 2002/2003 МР складає близько 78%, що приблизно відповідає середньому значенню. Основне застосування пшениці - це виробництво борошна.
       Другий по значимості продовольчою культурою є жито. Її частка в продовольчому споживанні в середньому складає близько 7%. Практично все продовольче споживання жита - це використання на виробництво борошна.
       Важливою продовольчою культурою в Україні є гречка: її частка в споживанні становить близько 5%. Необхідно відзначити, що практично все вирощене в країні зерно гречки використовується для виробництва крупи, при цьому на долю гречаної крупи приходиться 40-50% у загальному обсязі виробництва круп.
       Приблизно рівні частки - по 3% у продовольчому споживанні мають кукурудза та рис. Використання кукурудзи в продовольчих цілях досить широке - це крупа, борошно, консерви і багато чого іншого. Рис використовується головним чином для виробництва крупи.
       Інші круп'яні культури - це ячмінь, овес, горох, просо, але їхня частка в продовольчому споживанні порівняно невелика.

       Державна політика щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України визначається відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» № 37-ІV від 04.07.2002 року. Цей Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу.
       Державну політику щодо регулювання ринку зерна здійснює Кабінет Міністрів України шляхом:

       З метою регулювання цін на зерно та розвитку ринку зерна впроваджено механізм державних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій. Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна та Державним агентом із проведення інтервенційних операцій є державна компанія - ДАК "Хліб країни". Ця компанія здійснює:

       Діяльність на ринку оптової торгівлі зерном не потребує ліцензування. Листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва №6233 від 30.10.2003 року надано роз‘яснення щодо особливості ліцензування оптової торгівлі зерном, оскільки відповідно до Закону України «Про ліцензування господарської діяльності» цей вид діяльності потребує отримання ліцензії. Цим листом надано роз‘яснення, згідно з яким ліцензуванню підлягає лише оптова торгівля насіннєвим зерном.

       Становлення ринкової системи руху сільськогосподарської продукції та сировини від виробника до споживача, формування цін на основі попиту і пропозиції зумовлює розвиток різноманітних ринкових структур. Зокрема на функціонування загальнонаціонального та регіонального товарно-фінансового обороту впливає ринок. Сучасний розвиток інфраструктури аграрного та продовольчого ринків має вплив на посилення захисту інтересів виробників сільськогосподарської продукції від посередників, торгового капіталу, приведення стандартів на сільськогосподарську продукцію у відповідність до норм Євросоюзу.
       Держава є активним суб'єктом продовольчого ринку. Указ Президента України від 7 серпня 2001 року № 601 «Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів» передбачив розробку системи моніторингу цінової ситуації на аграрному ринку та програми із залучення інвестицій у сільське господарство, механізму просування сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів вітчизняного виробництва на світовий ринок.
       Провідну роль у структурі продовольчого ринку відіграє ринок зерна. Так у 2002 році Україна збільшила обсяги експорту зерна майже удвічі порівняно з 2001 роком і увійшла до числа найбільших його експортерів у світі, таких як Аргентина, Австралія, Канада, США та провідні країни ЄС. Завоювання світових ринків зерна має стимулювати вітчизняного виробника цієї продукції до збільшення обсягів її виробництва.
       Проблемам розвитку агропромислового комплексу, формування ринкової інфраструктури присвятили праці такі науковці, як М. Долішній, І. Лукінов, А. Лисецький, О. Онищенко, П. Маракулін, П. Саблук, П. Гайдуцький, В. Юрчишин. Разом з тим, питання ринкової інфраструктури вимагає постійного пошуку та аналізу функціонування сільськогосподарської продукції. Зокрема наявний потужний виробничо-технологічний і природнокліматичний потенціал АПК України використовується не повністю. Зазначені обставини зумовили актуальність теми дослідження та його основні завдання.
       В умовах реалізації інноваційної моделі розвитку економіки необхідно розробити та періодично оновлювати довгострокову національну програму розвитку експорту продукції та послуг, а також програму поступової заміни критичного імпорту [1 ].
       Враховуючи сприятливі агрокліматичні умови для вирощування зернових, Україна є одним з потенційних експортерів зерна. Після здобуття незалежності виробництво зерна різко скоротилося і середні показники зменшилися з 47,4 млн. т. (1986-1990 рр.) до 36,4 млн. т. (1991-1996 рр.) [1]. Сьогодні ситуація дещо стабілізувалася та спостерігаються позитивні тенденції (рис.1).

       На ринку зерна в Україні суттєвий вплив, крім кон'юнктури, має щорічний врожай. Враховуючи фізичний та економічний потенціал з 14 млн. га зернових площ України можна було б у 90-і роки минулого століття збирати близько 60 млн.т зерна щорічно (потенційна урожайність пшениці від 55 до 75 ц/га), що на 25-30 млн. т. на рік більше, ніж було зібрано в минулі роки (табл.2).

       Проаналізувавши низку показників, можна визначити основні причини негативних тенденції на ринку зерна в державі. Зокрема, важливе значення має фізичний потенціал. Хоча його рівень високий в Україні, проте існує лімітуючий фактор (циклічність кліматичних умов), до якого також можна віднести падіння родючості ґрунтів внаслідок незадовільної практики господарювання. Через спад виробництва зерна Україна втрачала від 2 до 5 млрд. доларів можливого доходу щороку від його експорту.
       На нашу думку, на спад виробництва зерна також впливали обмеженість капіталу сільськогосподарських підприємств (відсутність обігових коштів), відсутність доступу до короткострокових кредитів для закупівлі матеріально-технічних ресурсів, скорочення інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій. Через нестачу капіталу довгострокові інвестиції у технічне обслуговування та оновлення основних фондів сільськогосподарських підприємств не здійснювалися. Така ситуація призвела до загального погіршення стану парку сільськогосподарської техніки.
       Наступним негативним чинником, що вплинув на виробництво зерна, стала відсутність сформованого ринку землі, адже приватна власність на землю може бути заставою для отримання кредиту тощо. Також наявність ліберального ринку землі сприяє розвитку виробничих формувань, які мають змогу брати в оренду або викупляти землю у менш ефективних. Різниця між цими двома типами підприємств може бути дуже великою. Крім того, важливу роль у їх виникненні та успішному функціонуванні відіграє суб'єктивний чинник - особистість керівника (організаційні здібності, забезпечення дисципліни, втілення інноваційних ідей).
       Важливим аспектом розвитку всієї інфраструктури є створення ефективної системи збуту зерна, адже для того, щоб зерно потрапило на світовий ринок, його необхідно очистити, класифікувати, сертифікувати, створити належні умови зберігання та транспортування з підприємства до експортного порту. Саме від цього залежить розмір витрат на збут. В Україні витрати під час жнив та зберігання дуже високі і становлять приблизно 13% (для порівняння в Німеччині - 3%). Сумарна собівартість витрат на зберігання на державних елеваторах також значно вища ніж в Німеччині, а витрати на обробку зерна в портах становлять ще 10% вартості тонни зерна (в Німеччині близько 6%). Ще однією статтею витрат є торговельна маржа, яка становить в нас близько 12% (у Німеччині - 5%). Підрахувавши всі витрати, український селянин при експорті одержить лише 40% ціни на світовому ринку, тоді як німецький фермер близько 70%. Тому в окрему групу чинників, пов'язаних із економікою експортних операцій, необхідно виділити інфраструктурні витрати.
       Основною проблемою є і те, що всі торговельні послуги (зберігання, транспортування, обробка в порту) прямо чи опосередковано контролюються державними підприємствами. Тому держава є безпосередньо відповідальною за частину надмірних витрат на торгівлю зерном. Крім такої монополії, вона створює низку штучних перешкод. Це постійна зміна важелів регулювання зовнішньої торгівлі зерном (квоти та ліцензії на експорт, індикативні експортні ціни, заборони на вивіз зерна за межі області). Ці заборони призвели до того, що іноземні агрохімічні підприємства понесли збитки і тепер свої товари поставляють лише після здійснення передоплати.
       Вихід на міжнародні ринки зерна блокується низкою негативних чинників. Зокрема, монопольним становищем залізничного транспорту та його високими тарифами. Так, необхідною є плата за дезінфекцію вагонів. За цю процедуру, яка не приносить жодної практичної користі, власники зерна змушені платити 219 грн. за вагон. Крім того, серед негативних чинників можна виділити такі: слабо розвинута портова інфраструктура, проблеми логістики вантажів, початковий етап зародження аграрних бірж, якість продукції, експортованої з України тощо. Однією з причин низької конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств є відсутність надійної інформації про ціни на кінцеву продукцію, матеріально-технічні ресурси та торговельні послуги, недосконалість інформаційного забезпечення продовольчих ринків і пов'язане з цим збільшення частки витрат у кінцевій ціні продукту. Аграрні біржі, які б мали це забезпечити, не виправдали сподівань. Вони не мають впливу на формування цін на зерно в Україні, подають фіктивну пропозицію зерна.
       Виробництво зерна в Україні ніколи не було монополізованим і поступово зміщується в приватний сектор, оскільки приватники орієнтуються переважно на прибуткові види діяльності, що сприяє посиленню конкуренції між виробниками, які формують первинний ринок зерна. Потужні виробники, які одразу його не продають, а також зернотрейдери, які викуповують зерно у товаровиробників або отримують його за бартером за поставлені мінеральні добрива, пально-мастильні матеріали, засоби захисту рослин тощо - формують вторинний ринок. За оцінками експертів, на внутрішньому загальнодержавному зерновому ринку України діє більше тисячі учасників. Серед них є суб'єкти господарювання, основна діяльність яких - закупівля зернових культур і продаж їх на експорт, у тому числі й міжнародні зернотрейдери та вітчизняні підприємства з іноземними інвестиціями. Однак більшу їх частину становлять суб'єкти господарювання, основним видом діяльності яких не є експорт продовольчих товарів, зокрема, зерна [3].
       В Україні є велика кількість компаній, що займаються експортом українського зерна. Вони часто фінансують виробництво, їхній успіх залежить від різниці цін внутрішнього та світового ринків. У нашій країні вони протягом останніх років мали сприятливу кон'юнктуру, і цей напрям швидко розвивався. З іншого боку, існує попит на внутрішньому ринку, який може бути достатньо задоволений лише за відносно низькими внутрішніми цінами. Все це має велике значення для нормального функціонування і розвитку ринку зерна, оскільки сталий внутрішній попит і наявність експортних можливостей повинні забезпечити формування конкурентоздатної у світовій економіці галузі.
       Отож, для подолання негативних тенденцій головною рушійною силою повинна стати сприятлива державна політика на зерновому ринку, яка повинна розвиватися у напрямах: регулювання цін не певні види продукції (встановлення максимальних та мінімальних цін); обов'язкова біржова торгівля великими партіями зерна; здійснення кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників; обов'язкове страхування вирощуваної продукції; створення єдиної загальнодержавної інформаційної системи стосовно сільськогосподарської продукції; стимулювання розвитку кластеру з виробництва зерна, конкурентоздатного на світовому ринку.
       Для України виробництво зерна є одним з стратегічних напрямів зовнішньої політики на світовому ринку. Відтак, головними шляхами його збільшення є стимулювання селекціонерів, створення внутрішньої конкуренції товаровиробників, зниження інфраструктурних витрат тощо. Для подолання негативних тенденцій і збільшення обсягів виробництва та експорту зерна, окрім зазначених шляхів, необхідно забезпечити ефективне функціонування ринку землі, усунути штучну монополію у сфері збуту зерна, оптимізувати діяльність аграрних бірж та підвищити прозорість на внутрішньому ринку.